Мирослав Ірчан. Вибрані твори

Мирослав Ірчан (справжнє ім'я Андрій Дмитрович Баб'юк; 14 липня 1897, П'ядики, нині Коломийського району Івано-Франківської області — 3 листопада 1937, урочище Сандормох) — український поет, прозаїк, публіцист, драматург, перекладач, літературознавець, журналіст, історик, видавець доби розстріляного відродження.
Під час Першої світової війни служив підхорунжим у Легіоні Січових Стрільців у складі австро-угорської армії, був редактором газети «Стрілець». 1919 року в Кам'янці-Подільському в бібліотеці «Стрільця» видав свої враження очевидця «Махно і махновці». У лютому 1920 року разом із Першою Галицькою бригадою УСС перейшов на бік Червоної армії.
Із 7 років став складати пісні. Дебютував оповіданням «Зустріч» у віденській газеті «Свобода» від 30 жовтня 1914 року. Перша збірка новел «Сміх Нірвани» вийшла у Львові 1918 року, підписана справжнім ім'ям автора.
Автор п'єс «Бунтар» (1921), «Безробітні» (1922), «Дванадцять», «Родина щіткарів» (обидві — 1923), «Бувші люди» (1925), «Малі ковалі», «Підземна Галичина» (обидві — 1926), «Радій» («Отрута», 1928), «Плацдарм» (1931). Автор фейлетону «Кам'янецька неділя (Вражіння)» — опубліковано 11 вересня 1921 року в газеті «Червона правда».
Твори Ірчана було заборонено видавати, а вже видрукувані вилучено з бібліотек. Мирослава Ірчана реабілітовано посмертно 3 квітня 1956 року.